Черепаха і Заєць

Жив собі заєць, який вічно хвалився, як прудко він бігає. А з черепахи тільки сміявся: ну й повільна ж вона!

— Ти взагалі хоч кудись доходиш? — посміхнувся він.

— Доходжу, — відказала черепаха, — і раніше, ніж ти думаєш. Побіжімо наввипередки, і сам побачиш.

Заєць зроду не чув нічого смішнішого. Зібралися всі звірі, а лисиця позначила дистанцію.

Заєць стрілою рвонув уперед і скоро зник з очей. А щоб усі бачили, яка черепаха йому не рівня, він улігся під тінистим деревом. «Трохи подрімаю, — сказав він. — Наздогнати її завжди встигну».

А черепаха чвалала далі. Не спинялася й не поспішала. Лапа за лапою, усе далі й далі, повз сонного зайця і вгору довгою дорогою.

Коли заєць прокинувся, сонце вже хилилося до обрію. Він щодуху кинувся до фінішу, та було вже пізно. Черепаха давно була там і спокійно відпочивала, а звірі радісно її вітали.