Поетеса реформи.

Одного приємного дня в останній частині вічності, коли тіні всіх великих письменників відпочивали на ліжках із асфоделій і молі в Елісійських полях, кожен був щасливий чути з вуст інших лише численні цитати зі своїх власних творів. Бо так Юпітер ласкаво заплутав їхні вуха.

Серед цього спокійного зібрання з’явився новоприбулий з тріумфальним виглядом — Тінь, яку ніхто не впізнав. Вона здавалася жінкою, що було очевидно з її короткого волосся та чоловічої ходи. Сівши серед них, вона посміхнулася зверхньою посмішкою і проголосила: "Після століть гноблення я вирвала свої права з рук заздрісних богів. На землі я була Поетесою Реформ, що співала до неуважних вух. Тепер я призначена для вічності честі та слави".

Однак так не сталося. Незабаром вона виявила себе найнещаснішою зі смертних, марно бажаючи знову блукати в похмурості біля пекельних озер. Бо Юпітер не заплутав її вуха, і натомість її зустрів нескінченний потік цитат із творів кожної блаженної Тіні навколо неї.

Більше того, їй було відмовлено в щасті повторювати свої власні вірші. Вона не могла згадати жодного рядка з них, бо Юпітер постановив, що пам’ять про її вірші залишиться в болісній області Плутона, назавжди частиною апарату її вічного страждання.