Мураха і Коник

Усе літо коник-стрибунець співав і танцював на сонячних полях. А повз нього знову і знову проходила мураха й несла зернятка до мурашника.

— Може, спинишся й поспіваєш зі мною? — гукнув коник. — Навіщо гарувати в такий день?

— Я запасаю їжу на зиму, — сказала мураха, — і тобі раджу.

Коник засміявся. «До зими ще далеко, а їжі сьогодні вдосталь».

Мураха працювала далі.

А потім дні покоротшали, налетіли холодні вітри. Сніг укрив поля, і їсти вже не було чого. Знесилений від голоду коник прийшов до мурашиних дверей і став благати хоч трохи зерна.

Мурахам було тепло й ситно. Запасів їм вистачало до самої весни.

— Ти все літо співав, — сказала мураха. — Тепер знаєш, навіщо я працювала.