Байкар і тварини.

Мудрий і славний письменник байок відвідував мандрівний звіринець із наміром зібрати літературні матеріали. Коли він проходив повз слона, тварина заговорила:

— Як сумно, що такий справедливо відомий сатирик псує свою роботу, насміхаючись із людей із довгими носами — які є сіллю землі!

Кенгуру підхопила: — Я так насолоджуюся осудами цього великого чоловіка, особливо його нападами на хоботних. Але, на жаль! Він не шанує сумчастих і сміється з нашого способу носіння дитинчат у сумці.

Верблюд додав: — Якби він лише поважав священний горб, він був би бездоганним. У нинішньому стані я не можу дозволити, щоб його байки читали в присутності моєї родини.

Страус, помітивши його наближення, занурила голову в солому, кажучи: — Якщо я не сховаюся, він може нагадати собі написати щось неприємне про мою відсутність гребеня чи апетит до залізного брухту. Хоча він невимовно блискучий, коли зосереджується на осудах дурниць і жадібності, його нудьга не має рівних, коли він виходить за межі легітимного коментаря.

— Це, — сказав гриф своїй партнерці, — це видатний автор тієї славної байки «Страус і бочка сирих цвяхів». На жаль, я мушу додати, що він також написав «Бенкет грифа», де їжа з падла принизливо зневажається. Їжа з падла є основою міцного здоров’я. Якби їли лише трупи, смерть була б невідома.

Побачивши наближення обслуговуючого, мудрий і славний письменник байок вийшов із намету і змішався з натовпом. Пізніше виявилося, що він підкрався під полотно, не заплативши.