Рятувальник життя.

Стародавня дівчина стояла на краю пристані, поруч із сучасним юнаком, повторюючи слова: «Шляхетний рятівнику! Життя, яке ти врятував, належить тобі!» Вона повторювала їх кілька разів, експериментуючи з різними інтонаціями, щоразу наповнюючи свій голос сумішшю надії та розпачу.

Раптом, з рішучим стрибком, вона кинулася у воду, де зрештою залишилася тонути. Сучасний юнак, спостерігаючи за цією трагічною подією, задумливо зупинився, відходячи від місця події. «Я — шляхетний рятівник», — розмірковував він сам із собою, згадуючи слова дівчини. «Життя, яке я врятував, справді належить мені».

У той момент він відчув тягар власної байдужості, усвідомивши, що іноді найбільший акт збереження полягає не в порятунку життя, а в справжній цінуванні його.